|
Бої за гору Маківка
|
|
| 07Igor07 | Дата: Четвер, 13.02.2014, 00:38 | Повідомлення # 1 |
|
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 114
Статус: Offline
| Бої за гору Маківку — запеклі позиційні бої, що точилися з 29 квітня до 4 травня 1915 року, у ході Першої світової війни, на східному фронті, в Карпатах між підрозділами австо-угорської 55-ї піхотної дівізії І. фон Фляйшнера (до складу якої входили 7 сотень 1-го та 2-го куренів УСС) та російськими військами 78-ї піхотної дивізії генерала Альфтана щодо заволодіння панівною висотою — горою Маківкою з метою контролю над селом Козьова.
В результаті героїчної оборони Маківки, повністю зірвались стратегічні плани московського командування. Здобуття вершини, що планувалось на 29 квітня, здійснилось лише 4 травня, при цьому були задіяні всі наявні російські резерви. Внаслідок величезних втрат російські війська не змогли продовжити наступ, і вже через тиждень змушені були поспішно відступати перед надійшовшими австрійськими підрозділами. Особливою мужністю під час боїв за Маківку відзначились частини Українських Січових Стрільців, що в подальшому відобразилось у народній пам'яті.
На початок квітня 1915 року[ДО 1] 75- верстна лінія фронту між російським XXII армійським корпусом О. Ф. Брінкена і протидіючої йому німецько-австрійською Імператорською Німецькою Південною армією (нім. Kaiserliche Deutsche Südarmee) змішаного складу, але під німецьким командуванням (командувач — Олександр фон Лінзінґен), йшла з північно-заходу на південний схід по гірському кряжі Звинин (довжиною 10 км, вища точка 1109 м) і далі через Козьову — Тухлю — Дапневець — Магугу — Сенечув — Вишків і далі по гірському хребті до Бескид Кляузе. На фронті проходили завзяті бої, що були продовженням «Великоднього бою» (нім. Osterschlacht), у ході якого Південна армія намагалася збити росіян з Карпатських перевалів і вийти на Подільську височину. Якби їй удалося нанести наприкінці квітня — початку травня 1915 року поразку російському XXII корпусу й примусити його до відступу, то, у сукупності з німецьким успіхом Горлицького прориву, могло трапитися так, що весь Південно-Західний фронт генерала від артилерії М. Ю. Іванова виявився б у мішку, а не зумів би вийти з-під ударів 11-й армії Макензена, як те трапилося в дійсності
|
| |
| |
| 07Igor07 | Дата: Четвер, 13.02.2014, 00:39 | Повідомлення # 2 |
|
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 114
Статус: Offline
| Російська імператорська армія. Стратегічні завдання
Російська 8-я армія О. О. Брусилова і лівофлангові корпуси 3-ї армії Р. Д. Радко-Дмітрієва (армії Південно-Західного фронту) наприкінці березня 1915 року почали широкомасштабний наступ з метою подолання Карпат і глибокого вторгнення на Угорську рівнину . На Стрийському напрямку ініціатива, однак, продовжувала залишатися в руках в австро-німецького командування, що тіснило війська російської 9-й армії , ослаблені тримісячними боями, що не припиняються. Тут 5 ( 18 ) квітня 1915 року для посилення російського угруповання була сформована нова 11-я армія . Її утворили виділені зі складу 9-й армії XVIII й XXII армійський корпуси й частини колишньої 11-й (Облогової) армії, перекинені в Карпати після взяття Перемишля . Після цього сили сторін на даній ділянці фронту практично вирівнялися між собою, а лінія фронту стабілізувалася. Але навіть у цих умовах наявних сил корпуса ледь вистачало для сковування й стримування наступального пориву супротивника[1].
Командуючим 11-ю армією був призначений генерал від інфантерії Д. Г. Щербачов . Відповідно до бойового розкладу, на день формування армія нараховувала 84 батальйонів, 14 сотень, 164 кулемета, 29 артилерійських батарей (151 легка польова гармата, 44 гірських й 12 важких гармат), 23 артилерійських парків, інженерні й технічні частини. Основна частина цих сил входила до складу XXII армійського корпуса. На ту ж дату корпус нараховував: 64 батальйони, 6 сотень, 115 кулеметів, 14 батарей (78 легких, 30 гірських, 8 важких гармат), 14 парків, 3 ? інженерні роти . Корпус практично одноосібно прикривав важливий Стрийський напрямок і тому зберігав значну оперативну самостійність[1]. Завданням корпуса було затримання супротивника[2]: 69.
У Російської армії вже щосили відчувалася «снарядна криза» — батареям рідко дозволялося витрачати більш ніж десять снарядів на гармату в день. Це сильно контрастувало з потужною артилерійською підтримкою, що здійснювала австро-німецька артилерія в підтримку своєї піхоти.
Імператорська й королівська армія Австро-Угорщини. Стратегічні завдання
Німецьке командування на Східному фронті було зайнято підготовкою стратегічної наступальної операції на фронті російської 3-ї армії в Західній Галичині на ділянці Горлиці — Тарнув, що пізніше одержала назву Горлицького прориву, наміченої на початок травня 1915 року, покликаної розтрощити російський південний фланг й оточити російське угруповання, що перебувало у Карпатах.
Австрійське командування мало намір, відбиваючи наступ 8-ї російської армії на своєму лівому фланзі, нанести по російських позиціях у Карпатах ряд потужних ударів, відкинути російські війська за карпатські перевали й просунутися якнайдалі в напрямку на Стрий, з метою створити загрозу Львову й, залежно від обставин, діяти проти лівого флангу й тилу 8-й армії або ж проти правого флангу й тилу російських сил в Задністров'ї. Головним тараном австрійців повинна була стати змішана австрійсько-німецька Південна армія. Ця армія, сформована з перекинених на початку 1915 року з Польщі для посилення австро-угорського угруповання в Карпатах трьох піхотних (1-я піхотна, 48-я резервна й 3-я гвардійська) і однієї кавалерійської (5-я кавалерійська) німецьких дивізій і ляндштурмових частин австро-угорського корпуса генерал-майора Петера барона фон Гофмана (нім. Peter Freiherr von Hofmann), була найбільш боєздатним з'єднанням на всій австро-угорській ділянці Російського фронту. Це були війська, що очолювалися найкращими воєначальниками й штабними фахівцями Німецької імперії. І хоча вони були сильно знекровлені попередніми тримісячними кровопролитними боями, але мали у своєму розпорядженні потужну артилерію й не зазнавали нестачі у снарядах, спорядженні й різній техніці[
|
| |
| |
| 07Igor07 | Дата: Четвер, 13.02.2014, 00:40 | Повідомлення # 3 |
|
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 114
Статус: Offline
| Великодній бій. Ситуація навколо гори Маківки
Гора Маківка, через яку з лютого 1915 року пролягла лінія фронту, складається із трьох вершин — північно-західної, центральної й східної. Властиво, горою Маківкою вважалася саме середня, найвища вершина, відзначена на картах того часу як «висота 958». На початку 1915 року, відступаючи в ході розпочатого німецько-австрійського зимового Карпатського наступу, російські війська змогли все-таки удержати за собою східну вершину Маківки, інші дві були зайняті австро-німецькими військами орієнтовно 1 ( 14 ) лютого 1915 року . Гора розташована між шосейною (у долині ріки Орява ) і залізної (у долині ріки Опір ) дорогами, що з'єднують австрійський Мункач з Львовом і Стриєм, зайнятими росіянами, вона була панівною над ними, тому мала стратегічну важливість[1].
Після невдачі зимового наступу в Карпатах, 20 березня ( 2 квітня ) 1915 року Південна армія знову перейшла в наступ на Стрийському напрямку, зосередивши головні удари уздовж згаданих шосейної й залізної доріг. Із цього дня російські позиції в районі Маківки майже щодня піддавалися потужному артилерійському обстрілу супротивника. Великдень в 1915 році збігалася по православному й католицькому церковним календарям і припало на 22 березня ( 4 квітня ) 1915 року , тому дані бої в австрійській історіографії одержали назву Великоднього бою (нім. Osterschlacht). Через тиждень після початку наступу, німцям вдалося досягти ряду тактичних успіхів — після двомісячних безуспішних атак на російські позиції в районі села Козьова, 27 березня ( 9 квітня ) 1915 року 41-му й 43-му піхотним полкам німецької 1-й піхотної дивізії генерала Ріхарда фон Конта вдалося збити російський 16-й Фінляндський стрілецький полк із ключової «висоти 943» у східній частині хребта Звинин, а Східно-пруський 3-й гренадерський короля Фрідріха Вільгельма I полк опанував іншу панівну над селом висоту — «992», причому 237-му піхотному Грайворонскому полку , який обороняв висоту, була нанесена тяжка поразка: у полон потрапили командир полку й 8 офіцерів, а також 1500 нижніх чинів, вціліло лише 8 офіцерів й 400 нижніх чинів. Німці захопили 17 кулеметів і велику кількість гвинтівок й іншого військового майна. Росіяни пояснювали, що дана поразка була викликана тим, що німці віроломно порушили великоднє перемир'я, укладене напередодні, але як би там не було, Грайворонський полк, насамперед його командний склад, тільки напередодні, що заступив на оборону даної висоти, виявив злочинну недбалість, що перекреслила зусилля інших частин XXII армійського корпуса, що втримували дані висоти протягом двомісячних боїв. У ті ж дні австро-угорська піхота атакувала російські позиції на східній вершині Маківки, але всі атаки були відбиті, з більшими втратами для атакуючих[1].
Через два тижні після узяття хребта Звинин, перегрупувавши свої сили й одержавши поповнення, австро-німці відновили свій натиск, домігшись нових, значних успіхів: 11 ( 24 ) квітня 1915 року 1-й батальйон 1-го гренадерського полку й 3-й батальйон 41-го піхотного полку східно-пруської 1-ї піхотної дивізії при сприянні австро-угорських частин корпуса Гофмана й при потужній підтримці артилерії взяли штурмом «висоту 910» і сусідню гору Гострий («висота 1026»). Становище російських військ на Стрийському напрямку зробилося загрозливим. Втрата панування над Козьовою, за яке велися двомісячні безперервні бої мало ще й велике морально-психологічне значення. 12 ( 25 ) квітня 1915 року командування XXII корпуса віддало наказ за всяку ціну домогтися повернення втрачених позицій[1].
Позиції австро-угорських військ на горі Маківці в той момент становили висунутий углиб російського фронту опорний пункт на правому фланзі австро-німецьких сил, що діяли проти Козьової. Командуючий XXII корпусом А. Ф. Брінкен віддав наказ колоні генерала Н. А. Обручева , що діяв безпосередньо проти села Козьова, повернути пануючі над Козьовою висоти. Сусідній, лівофланговій для колони Обручева, колоні під командуванням генерала Альфтана, що займала позиції на східній вершині Маківки, ставилося наступне завдання: для надання сприяння колоні Обручева, перейти в наступ й опанувати горою Плишка («висота 1019») і селом Головецько . Першою перешкодою на шляху виконання поставленого завдання стояла гора Маківка, розташована безпосередньо до північного сходу від гори Плишка й до сходу від села Головецько. У такий спосіб очевидно, що оволодіння горою Маківкою було важливою задачею для російських військ
|
| |
| |
| 07Igor07 | Дата: Четвер, 13.02.2014, 00:43 | Повідомлення # 4 |
|
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 114
Статус: Offline
| Російська імператорська армія. Розташування й склад
Російські позиції проходили по горі Погар («висота 998») до півночі від ріки Головчанки й потім ішли по східній вершині Маківки, по горі Клева («висота 1069») і далі на схід до залізниці в долині Опора. З березня 1915 року оборону на російській вершині Маківки й на сусідній «висоті 1069» тримав 311-й Кременецький полк.
Проти Маківки у квітні 1915 року діяли війська правого флангу колони генерала Альфтана під командуванням командира 2-й бригади 78-й дивізії генерал-майора М. Л. Матвєєва . Війська його ділянки складалися з піхотних 309-го Овруцького й 311-го Кременецького полків. Потрібно мати на увазі, що російські піхотні частини два попередні штурми гори місяця брали участь у важких боях і мали у своїх рядах у середньому не більше половини штатного складу.
В ½ години після півночі 14 ( 27 ) квітня 1915 року генерал Альфтан передав зі свого резерву генералові Матвєєву три-батальйонний 148-й піхотний Каспійський полк під командуванням Генерального штабу полковника В. Н. Колюбакіна. В 4 ій годині пополудні того ж дня начальник штабу 78-й дивізії підполковник Соколов по летучій пошті відправив Матвєєву бойовий наказ[1]: «Начальник дивізії наказав з настанням темряви в ніч із 15-го на 16-е квітня атакувати Маківку й опанувати нею будь-що-будь. Атака вис. 1019 призначається в ніч із 16-го на 17-і квітня. Перегрупування повинно бути закінчено до ранку 15-го квітня».
До вечора того ж дня каспійці зайняли позиції на горі Погар, розташованої до півночі від «австрійської» Маківки, і на «російській» вершині «висоти 958». 309-й Овруцький полк силою в 3 ? батальйони, передавши їм оборону позицій, став готуватися до штурму Маківки. Перезмінка була завершена в строк запропонований генералом Альфтаном, але тому що вести атаку в денний час не представлялося можливим, перший штурм Маківки був призначений у ніч із 15 ( 28 ) квітня на 16 ( 29 ) квітня 1915 року
|
| |
| |
| 07Igor07 | Дата: Четвер, 13.02.2014, 00:44 | Повідомлення # 5 |
|
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 114
Статус: Offline
| Імператорська й королівська армія Австро-Угорщини. Розташування й склад
З найперших днів появи австрійців на центральній і західній вершинах Маківки вони прийнялися зміцнювати свої оборонні позиції. На додаток до природних перешкод (круті безлісі схили гори), штурмові частини повинні були мати справу зі штучними: центральна й північно-західна вершини гори до кінця березня 1915 року були покриті декількома лініями окопів й дротових загороджень , засіками, посиленими колючим дротом, вовчими ямами , замаскованими фугасами. Сильніше всього були укріплені східні й південно-східні схили гори, що контактують із російськими позиціями, слабше всього — найбільш важкопрохідні за умовами місцевості північні схили. У російських документах, що належать до періоду штурму гори, зміцнення Маківки неодноразово називалися редут ом, що дає підставу думати, що на горі були зведені повноцінні фортифікаційні земляні споруди<!-і[1]-і>.
У квітні 1915 року Маківка перебувала в зоні відповідальності 130-ї піхотної бригади 55-й піхотної дивізії австро-угорського корпуса Гофмана. У складі цієї дивізії були 7 сотень 1-го та 2-го куренів Українських січових стрільців. Командиром 130-й бригади в той час був оберст Йозеф Вітошинський фон Добравола (нім. Josef Witoszynski von Dobrawola). Цей 67-літній воєначальник був русином (українцем), що зробив успішну військову кар'єру в армії Австро-Угорщини. До січовиків він ставився дуже доброзичливо, у відповідь останні вважали його «українцем» і називали на свій лад — Осип-Михайло Доброволя-Вітошинський або по даному йому ласкавому прізвиську «Дзядзьо»<!-і[1]-і>.
По спогадах, залишеним січовими стрільцями, їх курені , включені до складу 130-й бригади, прибули в околиці гори Маківка 8 ( 21 ) березня 1915 року . У цей же час у Легіон УСС, чия чисельність скоротилася на 2/3 його первісного складу в результаті попередніх кровопролитних боїв, прибуло поповнення, набране з околишніх русинських (українських) сіл; стрілецькі курені були знову доведені до первісної чисельності в 2000 чоловік[1].
За даними австро-угорських джерел, на 18 квітня ( 1 травня ) 1915 року бойовий склад 130-ї бригади виглядав в такий спосіб[1]:
2 батальйони маршового полку оберст-лейтенанта Майера
2 батальйони 35-го ландверного маршового полку оберст-лейтенанта Альтмана
зведений батальйон піхотного полку ландштурму гауптмана Дрозда
2 сотні 2-го куреня Легіону українських січових стрільців.
Безпосередній гарнізон висоти Маківка, протягом усього часу панування на ній австрійців, становив зведений батальйон гауптмана Дрозда. Батальйон не мав номера й називався «Ляндштурмовий батальйон гауптмана Дрозда» (нім. Landsturmbataillon Hauptmann Drozd). Таким чином, Дрізд був «комендантом гори», як у російських військах у той час називалися офіцери, що керували обороною тієї або іншої гірської висоти. Його зведений батальйон складався з 7 маршових рот 9-го й 51-го імперських й 14-го, 22-го, 24-го, 33-го й 35-го ландверних піхотних полків. По етнічному складі в батальйоні значну частину становили слов'яни Габсбурзької монархії, але були також німці, євреї, румуни[1].
Позиції австрійців ішли по північних схилах гори Плишка («висота 1019»), спускалися в ущелину Цу-Головецко й знову піднімалися на «висоту 958» (центральна вершина Маківки), потім повертали на південний схід і спускалися в ущелину між селами Грабовець і Тухля й потім піднімалися по південних і південно-західних схилах гори Клева («висота 1069»), головна вершина якої втримувалася російськими військами. Село Головецько на обох берегах Головчанки перебувало в ближньому тилу австрійських позицій.
У міру розвитку бойових дій на горі командування корпуса Гофмана перекидало туди майже всі загальні й окремі резерви: в обороні Маківки сумарно брало участь до 30 австро-угорських рот зі складу 19-го й 35-го ландверних (австрійських) полків, 1-го й 12-го гонведних (угорських) полків, 33-го ландштурмового полку й різних маршових і ландштурмових батальйонів.
|
| |
| |
| 07Igor07 | Дата: Четвер, 13.02.2014, 00:45 | Повідомлення # 6 |
|
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 114
Статус: Offline
| Перший штурм гори російськими військами
Перший штурм Маківки 16 ( 29 ) квітня 1915 року вівся силами трьох батальйонів 309-го Овруцького полку. Безпосередня диспозиція атаки була складена командиром полку полковником М. А. Трубниковим . Він вирішив почати одночасну атаку по трьох схилах гори — 1-й батальйон Овручців повинен був атакувати з півночі, з боку ріки Головчанка; 3-й батальйон — зі сходу, від «російської» Маківки; 4-й батальйон — з півдня, з боку низини між горами Маківка й Клева. Штаб полку розташувався на вершині «російської» Маківки. Зайнявши протягом ночі позиції для атаки, виділені для неї війська почали її перед світанком<!-і[1]-і>.
Найбільшого початкового успіху домігся 1-й батальйон, що діяв на північному, найкрутішому й тому найменш захищеному штучними оборонними спорудами схилі Маківки. Він зміг взяти перші лінії окопів, 114 полонених і чотири кулемети, але потім під прикриттям потужного артилерійського вогню австро-угорські сили зробили контратаку, що змусила російські частини після двогодинного завзятого багнетного бою відступити назад на вихідні позиції з дуже великими втратами — на вихідні позиції в 1ій годині 30 хвилин дня повернулася всього 128 чоловік з 1-го батальйону Овручців. Контратака на захоплені російськими військовиками позиції була зроблена сотнями українських січових стрільців — гауптман Дрізд направив на загрозливу ділянку 1-й курінь отамана Гриця Коссака (сотні О. Букшованого, Р. Дудинского, З. Носковского й О. Семенюка) і половину 2-го куреня сотника Василя Дідушка (сотні О. Будзиновского, А. Мірошника й одну чоту із сотні О. Левицкого). Січовики підійшли до Маківки в проміжок між 4 й 6 годинниками ранку[1].
3-й батальйон, що атакував зі боку східної вершини Маківки поніс важкі втрати від вогню ворожої артилерії ще на вихідних позиціях. Артилерійським вогнем був накритий штаб Овруцького полку, штабні офіцери й командир полку одержали контузії, що згубно позначилося на управлінні військами. Незважаючи на все це, батальйон зумів дійти до колючого дроту супротивника, де його залишки й були змушені залягти під сильним кулеметним й артилерійським вогнем супротивника. З 4-м батальйоном відбулося приблизно те ж, що й з 3-м: під сильним вогнем супротивника йому вдалося дійти до ліній дротяних загороджень і залягти там. Овручцям було наказано обкопуватися, а з настанням темряви ставити свої дротяні загородження<!-і[1]-і>.
Вдень 16 ( 29 ) квітня 1915 року контужений командир полку Трубніков за наказом генерала Матвєєва передав командування полком своєму заступникові підполковникові Максимовичу. Втрати полку в той день склали 7 офіцерів й 565 нижніх чинів. Після цього бою в Овруцькому полку залишалося: в 1-му батальйоні — 352 багнета, в 2-му батальйоні — 614, в 3-му батальйоні — 430, в 4-му батальйоні — 523. Перший штурм Маківки російськими військами зазнав хворобливої невдачі. Не були навіть зруйновані лінії дротяних загороджень супротивника на ділянках атак 3-го й 4-го батальйонів
|
| |
| |
| 07Igor07 | Дата: Четвер, 13.02.2014, 00:47 | Повідомлення # 7 |
|
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 114
Статус: Offline
| Другий штурм гори російськими військами
Генерал Альфтан в 10 ¼ годині вечора 16 ( 29 ) квітня 1915 року телеграмою віддав військам генерала Матвєєва бойовий наказ цієї ж уночі взяти гору Маківку. Наказ цей, однак, був свідомо нездійсненний, тому що неможливо було так швидко зосередити необхідні для атаки свіжі сили. Підполковник Максимович вирішив зосередити сили атакуючих тільки на східній стороні гори, не вживаючи спроб атакувати по північних, крутих схилах, і залучити до атаки не тільки овручців, чиї сили були знекровлені в попередній атаці, але й каспійців — у підсумку штурм гори 17 ( 30 ) квітня — 18 квітня ( 1 травня ) 1915 року вівся двома батальйонами 309-го Овруцького полку (1200 багнетів) і 4-м батальйоном 148-го піхотного Каспійське полку (500 багнетів)[1].
Всю ніч роти Овруцького полку, що залягли напередодні перед дротяними загородженнями супротивника, займалися їхнім руйнуванням. ДО 9 години ранку перша лінія загороджень була знята на всьому фронті атаки. 4-й батальйон Каспійське полку, що одержав наказ приєднатися до атакуючих, виступив зі своїх позицій на «висоті 998» в 9 годин вечора 16 ( 29 ) квітня 1915 року . Перехід і підйом на «російську» Маківку зайняли в нього всю ніч. Він прибув до місця зосередження для атаки на відведеному йому центральній ділянці лише до 10 годин 20 хвилин ранку 17 ( 30 ) квітня 1915 року . Через пізній підхід каспійців почати штурм у темряві російські війська не встигли. Атаку «австрійської» Маківки треба було або відкласти до настання наступної ночі, або вести у світлий час доби. На початку другої години пополудні Максимович одержав наказ атакувати. В 3 години 15 хвилин начальник бойової ділянки доповідав начальникові 78-ї дивізії[1]: «3-й й 4-й батальйони Овруцького полку й 4-й батальйон Каспійського полку опанували першим рядом ворожих окопів на Маківці; штурм тривав рівно дві години, протягом яких обидві сторони закидали один одного ручними бомбами. Залишилося опанувати центральним укріпленням на вершині, куди вкрилися захисники позиції. Наші частини розташувалися у ворожих окопах. Втрати невідомі, але, очевидно, значні».
Зайнявши першу лінію окопів, атакуючі сили зупинили подальше просування вперед до настання темряви, відпочиваючи й роблячи перегрупування сил для наступної атаки — дві роти Каспійського полку були спрямовані в обхід південного флангу позиції айстро-угорських сил на Маківці. У ніч на 18 квітня ( 1 травня ) 1915 року російські війська почали атаку центрального укріплення на центральній вершині гори Маківка. Роти Каспійського полку, які намагалися обійти вершину з півдня, в 10 годин вечора 17 ( 30 ) квітня 1915 року почали різати й валити дротові загородження супротивника, однак потрапили під дуже влучний вогонь супротивника, що освітлював місцевість ракетами. Втративши всіх своїх офіцерів, каспійці відступили, у підсумку приєднавшись до сусіднього 4-го батальйону овручців, що діяв на лівому фланзі. У центрі позиції австрійців атакували дві роти каспійців, на правому фланзі — 3-й батальйон Овруцького полку[1].
Січовики контратакували російський лівий фланг. У ході цього бою, за повідомленнями січовиків, їм удалося захопити 3 російських кулемета й полонити 173-х російських солдат[3]. Ці події сповільнили початок атаки лівого флангу російських військ, що почав просуватися вперед тільки перед світанком. До цього часу правий фланг і центр російських військ, прорвавши лінію огороджень, наблизилися до окопів айстро-угорських військ на дистанцію 40—100 кроків, не починаючи вирішального приступу, чекаючи виходу на фланкуюче положення лівого флангу. Подолання потужних австро-угорських загороджень принесло атакуючим величезні втрати — до цього моменту бою в атакуючих батальйонах залишилося приблизно по 250 чоловік — і відняло занадто багато рятівного нічного часу — вирішальний штурм висоти почався вже при світлі дня. Російські війська захопили вершину.[1].
У полон до росіян потрапило 12 офіцерів й 576 нижніх чинів. З них 10 офіцерів й 429 нижніх чинів зведеного батальйону капітана Дрозда, у тому числі частина стрілецьких сотень Мірошника й Будзиновского й 2 офіцера й 147 нижніх чинів батальйону Бема з 1-го гонведного полку. По оцінці російського командування, з боку супротивника в обороні Маківки в той день брало участь не менш трьох тисяч чоловік[1].
|
| |
| |
| 07Igor07 | Дата: Четвер, 13.02.2014, 00:48 | Повідомлення # 8 |
|
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 114
Статус: Offline
| У розпорядженні австро-угорського командування залишалися резерви, які були негайно кинуті в контратаку для повернення втраченої вершини. Контратаці передував артобстріл втрачених австрійцями центральних позицій з важкої артилерії. Перші дві контратаки, у яких з боку австро-угорської армії взяли участь дві роти мадярських новобранців, 1-й курінь і залишки 2-го куреня УСС, а з боку німецької — частини 1-й піхотної дивізії, позиції якої перебували всього в декількох кілометрах до південного-заходу на горі Плишка, були відбиті з більшими втратами для атакуючих. Як згадував свідок подій січовик Гнатевич, недосвідчені мадярські новобранці «гинули як мухи». Полковий ад'ютант 309-го Овруцького полку в 3й годині дня направив у штаб бригади записку наступного змісту: «Доповісте Командирові бригади, що Овруцький полк на Маківці у важкому положенні: немає можливості втриматися без підтримки. Німці наступають із півдня й південно-заходу більшими колонами. Підтримка необхідна не менш батальйону. Прошу розпорядження про відновлення телефонного зв'язку. Я особисто викликав по телефоні штаб бригади близько 20 хвилин й, хоча важку батарею чутно, але зі штабом бригади зв'язку немає». Підтримки не було. Командування висунуло на Маківку 147-й піхотний Самарський полк під командуванням полковника Д. А. Шелехова, але прибути на нові позиції полк не встиг. Тим часом третя контратака принесла успіх австро-угорській армії — вершина гори була ними повернута. Біля 8-ми годин вечора 18 квітня ( 1 травня ) 1915 року залишки російських батальйонів відступили, «густо встеливши поле бою тілами своїх убитих» за свідченням того ж Гнатевича. Росіяни відійшли на лінію колишніх дротових загороджень супротивника, туди звідки вони почали штурм гори ранком того дня[1].
2 травня 1915 року, в денному звіті командування 55 дивізії австрійської армії зазначалося:У дводенних боях вдалося ворогові добути частину становищ нашого відтинку, що боровся по-геройськи. Аж тут, у найгрізнішому моменті з'явилися українці. Нехай коштує, що хоче, відвічний ворог мусить бути відбитий!
Зі запалом, одушевлені правдивим патріотизмом, з розмахом як шумна буря, якій ніщо опертися не може, кинулися молоді хоробрі сини тієї країни в обороні рідної землі на ворога й приневолили його залишити те, що він вважав за здобуте. Небезпеку усунено. Українські Стрільці двічі рішили бій у нашу користь. Вони можуть гордо дивитися на свої подвиги, бо повсякчасно залишиться в історії слава їхніх хоробрих подвигів, та золотий лавровий листок в історії їхнього народу. Боротьба була важка і вимагала жертв. Тим, що залишилися в живих, висловлюємо нашу щиру подяку й наш подив. Героям, що поклали свої голови і віддали останню краплину крови, тим, що не можуть уже радіти перемогою, присвячуємо на вічну память цю згадку.
Українці! З великою гордістю можете глядіти на Ваші найновіші геройські подвиги. Кожний мусить славитися приналежністю до Вашого корпусу, бо він матиме право назвати себе вибраною частиною.
|
| |
| |
| 07Igor07 | Дата: Четвер, 13.02.2014, 00:49 | Повідомлення # 9 |
|
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 114
Статус: Offline
| Третій штурм гори російськими військами
В 11 годині 55 хвилин вечора 18 квітня ( 1 травня ) 1915 року начальник штабу 78-ї дивізії підполковник Соколов направив телеграму в штаб корпуса й командувачам сусідніх ділянок з описом результатів закінченого штурму. Телеграма закінчувалася словами: «…З лівої ділянки знято батальйон Васильківців і вже перекинений на Маківку. Туди ж треба батальйон Каспійського полку із правого флангу й прибулий батальйон Самарців. Після прибуття на Маківку цих частин гора знову буде атакована». Одночасно із цією телеграмою генерал Альфтан послав телеграму на ім'я командира корпуса генерала Брінкена, у якій, навпаки, писав, що наявними в нього силами, нехай навіть із передачею йому частин Самарського полку, його дивізія здатна тільки до оборони, тому що: «Маківка сама по собі позиція, що важко взяти й важко удержати, …є тільки першим кроком на шляху виконання завдання, після якого ще треба опанувати вис. 1019, а значить і висотою 1032, що відстоїть від першої всього на 1 версту до півдня. Немає підстав припускати, щоб сила укріплень цих останніх висот була меншою, ніж на Маківці, раз супротивник займає їх уже 3 місяці. Після атаки Маківки від Овруцького полку залишилося близько 600 багнетів, а від 4-х батальйонів Каспійського полку близько 350 багнетів. …Досвід попередніх місяців показав… які величезні втрати несе наша наступаюча піхота, головним чином від могутньої артилерії супротивника. При цьому наша артилерія майже не має змоги допомагати своїй піхоті внаслідок крайнього обмеження в снарядах», а для свого переходу в наступ запитував два додаткових полки з резервів[1].
Удень 19 квітня ( 2 травня ) 1915 року генералові Брінкену довелося особисто прибути в штаб 78-й дивізії для з'ясування обстановки на місці. У результаті особистої розмови Брінкена з Альфтаном у журналі воєнних дій XXII корпуса з'явився такий запис: «Генерал Альфтан, вважаючи, що атака заздалегідь приречена на невдачу, вважає наступ не тільки безглуздим, але й небезпечним, тому що можна втратити навіть і займане положення. Ця думка висловлена ним у бесіді з командиром корпуса. …Вважаючи, що в цю хвилину успіх буде на боці того, хто виявить більшу завзятість, командир корпуса вирішує повернути контратакою загублене». Штурм був призначений у ніч із 20 квітня ( 3 травня ) на 21 квітня ( 4 травня ) 1915 року . Його було вирішено провести одним батальйоном 148-го піхотного Каспійське полку й трьома батальйонами 147-го Самарського полку[1].
Атака почалася в 4ій годині ранку 21 квітня ( 4 травня ) 1915 року . генерал Матвєєв наказав призначити в кожну атакуючу роту по кілька нижніх чинів Овруцького полку, із числа тих, які вже побували на «австрійській» Маківці, добре знайомих і з місцевістю, і ворожими укріпленнями. Це було блискуче рішення. До кінця світлового дня, переборюючи кулеметний й артилерійський вогонь, російські піхотинці наблизилися до позицій супротивника на 100–120 кроків; тут їм було наказано обкопуватися й знову чекати темряви для вирішальної атаки. В 16 годин 40 хвилин того ж дня підполковник Соколов доповідав: «Ми терпимо втрати від артилерійського вогню супротивника, але в загальному для такої справи наші втрати помірні, частини освоїлися з місцевістю й придивилися до призначених пунктів атаки». Остаточний приступ почався перед світанком. Уже до 6-тої години ранку 21 квітня ( 4 травня ) 1915 року штаб 78-й дивізії одержав повідомлення про узяття Маківки. Однак бій на самій горі й на її південних і південно-західних схилах тривав ще до полудня. Мадярські солдати чинили розпачливий опір. А в 16ій годині 21 квітня ( 4 травня ) 1915 року з 78-й дивізії в штаб корпуса була відправлена наступна телеграма
|
| |
| |
| 07Igor07 | Дата: Четвер, 13.02.2014, 00:49 | Повідомлення # 10 |
|
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 114
Статус: Offline
| Після дводенного найзапеклішого бою лихою штиковою атакою три батальйони Самарського й один батальйон Каспійського полку під керівництвом генерала Матвєєва й під командуванням полковника Шелехова опанували сьогодні в 7 ночі висотою 958 Маківкою, яка являє собою найсильнішу, майже недоступну позицію. При цьому захоплено в полон 30 офіцерів, 2 лікаря, близько 1300 нижніх чинів, 8 кулеметів. Втрати остаточно не з'ясовані. Батальйон капітана Дрозда, що складався з 6 рот, остаточно припинив існування після двох наших штурмів (1 Овруцького полку 800 полонених). З'ясувалося, що після першого захоплення цієї висоти Овруцьким полком до Маківки були висунуті й зосереджені інші резерви з Рожанки, висоти 1151, Славсько й Грабовця. Крім втрат полоненими, супротивник поніс величезні втрати вбитими й пораненими. Кинувшись безладно, відійшов на Цу Головецько й висоту 1014 (Менчув), де почав спішно обкопуватися, але наша артилерія перешкодила його роботам. Для сприяння Самарцям і Каспійцям одночасно Кременці наступали на Грабовець і забезпечили лівий фланг Самарського полку. Більші втрати поніс 1-й батальйон Самарського полку, у якому залишився один офіцер. Втрати з'ясовуються. Австрійці широко застосовували розривні кулі й обливали атакуючим палаючим бензином з особливих апаратів.
У цьому бої російськими військами був зафіксований один з перших випадків застосування вогнемет ів — німецьких нім. Flammenwerfer — у бою від їхнього згубного вогню загинуло біля ста російських солдатів, багато хто одержали опіки. У росіян не було навіть терміна для їхнього найменування. Іншою великою проблемою були закладені австрійцями на схилах гори фугаси, які продовжували забирати життя російських солдатів навіть після повної перемоги.
Відразу ж після взяття росіянами Маківки в ніч із 21 квітня ( 4 травня ) на 22 квітня ( 5 травня ) 1915 року австрійське командування знову кинуло стрілецькі курені в контратаку, що, однак, цього разу була відбита. Висота 958 залишилася за російськими формуваннями..
Усього при атаці 21 квітня ( 4 травня ) 1915 року на Маківці російськими військовими було взято в полон 53 офіцера, 2250 нижніх чинів, 8 кулеметів з 100 ящиками кулеметних стрічок, кілька тисяч гвинтівок, багато патронів і спорядження, 100 похідних в'ючних кухонь, телефонні апарати, 8 «апаратів для обливання палаючим бензином».
|
| |
| |
| 07Igor07 | Дата: Четвер, 13.02.2014, 00:50 | Повідомлення # 11 |
|
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 114
Статус: Offline
| Підсумки боїв
Контрнаступ XXII армійського корпуса з метою повернення колишніх позицій і відновлення положення в долині села Козьова не вдалося[1]:
на головному напрямку — бойовій ділянці Обручева, для підтримки дій якого й проводилася атака Маківки, так і не вдалося відбити «висоту 1026» до півдня від Козьови.
на допоміжному напрямку 78-й дивізії Альфтана було поставлене завдання опанувати горою Маківкою 16 ( 29 ) квітня 1915 року , після чого вдарити у фланг і тил ворога, що діє проти бойової ділянки Обручева. Завдання було виконано лише 21 квітня ( 4 травня ), причому при її виконанні були задіяні всі резерви й атакуючі війська понесли важкі втрати. Зайнявши, нарешті, «висоту 958», війська генерала Альфтана виявилися перед наступною укріпленою горою Плишка («висотою 1019»), узяття якої при силах, що є в наявності ставало нездійсненним завданням — у ніч із 22 квітня ( 5 травня ) на 23 квітня ( 6 травня ) 1915 року Каспійський, Самарський й 10-й Фінляндський стрілецький полк и почали атаку гори Плишка, що закінчилась невдачею й новими кривавими втратами. В оперативному відношенні захоплення Маківки виявилася даремною. Знекровлені Овруцький і Самарський полки були змінені на Маківці 312-м Васильківським піхотним полком .
Запекла оборона Маківки дозволила 55-й австро-угорській піхотній дивізії повністю виконати поставлені перед нею стратегічні завдання:
не дозволила військам російської 11-ї армії генерала А. Н. Селіванова прорватися через карпатські перевали і вийти на оперативний простір на Угорську рівнину, що створило б катастрофічні наслідки для австро-угорського фронту, і в разі успіху російських військ — виходу Австро-Угорщини з війни
виграла час для зосередження німецьких військ 11-ї армії А. фон Макензена на ділянці Горліце-Тарнув і наступного успішного прориву російського фронту, який призвів до загального відступу російських військ з Галичини.
Загальні втрати російських військ за всі три штурми Маківки склали біля трьох тисяч бійців убитими й пораненими, австрійські джерела повідомляли про полон 173 солдатів й взятті двох російських кулеметів. Розмір втрат австро-угорських військ точно не відомий. Легіон українських січових стрільців у боях за Маківку діяв уміло, непохитно й мужньо. Втрати січовиків склали 42 чоловік убитими, 76 пораненими й до півсотні полоненими.[1].
Австрійське командування високо оцінило заслуги коменданта Маківки у відбитті другого російського штурму. За бої 16 ( 29 ) квітня - 18 квітня ( 1 травня ) 1915 року гауптман Георг Дрізд «у визнання доблесний й успішний порядок дій перед ворогом» був нагороджений австрійським орденом Залізної Корони 3-го класу з Військовою відзнакою (нім. mit Kriegs Dekoration).
Російське командування було змушено зупинити всі наступальні дії на напрямку Стрий — Мункач після успіху німецько-австрійського «Горлицького прориву», що почався 19 квітня ( 2 травня ) 1915 року і незабаром, під тиском обстановки на правому фланзі фронту, приступити до відводу військ з Карпат. Увечері 28 квітня ( 11 травня ) 1915 року штаб 78-й дивізії одержав повідомлення зі штабу корпуса про те, що почато відхід всієї 11-й армії з Карпат. Відхід усього корпуси був початий наступного дня. Дивізія генерала Альфтана виступила до 12 години ночі 29 квітня ( 12 травня ) 1915 року . У ніч на 30 квітня ( 13 травня ) 1915 року року 312-й Васильківський піхотний полк відійшов з Маківки, а вже ранком розвідниками російського ар'єргард а було встановлено, що «висоту 958» негайно зайняли австрійці. Гора, що дісталася російським військам ціною величезних втрат, була залишена без єдиного пострілу через дев'ять днів
|
| |
| |
| 07Igor07 | Дата: Четвер, 13.02.2014, 00:51 | Повідомлення # 12 |
|
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 114
Статус: Offline
| Бій в історіографії
Українські січовики, які боролися в складі Австро-Угорських військ, залишили про ці бої численні спогади. Вони боролися проти Росії заради здобуття Україною незалежності. Бій за Маківку на Україні став темою численних науково-історичних досліджень і патріотичних літературно-художніх добутків[5].
Історіографія, порівнює бій за Маківку з Фермопільською битвою , стверджує, що бої за Маківку навесні 1915 року мали велике стратегічне значення для всього театру війни на Карпатсько-Галицькому напрямку, що перемога Українського легіону над переважаючими російськими силами на горі Маківці не дозволила російським військам охопити правий фланг німецької Південної армії, подолати Карпатські хребти на напрямку Стрий — Мукачеве і вийти в долини для наступу на Будапешт і Відень[1].
У докладній монографії австрійського військового історика Ернста Рутковского (нім. Ernst Rutkowski) «Імператорсько-королівський Український Легіон. 1914–1918» (нім. Die k.k. Ukrainische Legion 1914-1918), виданої у Відні в 2009 році переважно за документами віденського Кріґсархіву, що викладає історію Легіону УСС у роки Першої світової війни, боям за Маківку приділене дві сторінки[2]: 18.
Аж до початку XXI століття російська історіографія Першої світової війни не приділяло боям на горі Маківці серйозної уваги. Спогадів учасників боїв з російської сторони не збереглося. В 2010 році була видана перша пропагандиська праця на цю тему — «Узяття гори Маківка: невідома перемога російських військ навесні 1915 року» військового історика В. Б. Каширіна.
|
| |
| |
| 07Igor07 | Дата: Четвер, 13.02.2014, 00:52 | Повідомлення # 13 |
|
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 114
Статус: Offline
| Вшанування
У 1920-х роках члени УВО, а згодом ОУН започаткували встановлення хрестів полеглим за волю України поблизу центральної вершини Маківки. У 1930-х українська молодь розпочала масові паломництва на «горбочок» на Маківці.На тім майже 1000 метровім шпилі між Тухлею і Головецьком висипали могили 34 юнакам–героям. Ці могили це наш перший військовий цвинтар. На Маківці повинен станути величавий пам’ятник, гідний жертви героїв, що там спочивають, а сама Маківка повинна стати прощею для земляків–патріотів. Поки що Філія Т–ва Охорони Воєнних Могил у Сколім, на спілку з матірнім Т–во–м, помістять у церкві в Грабівці Скільськім (сільці біля підніжжя Маківки) пам’ятну металеву таблицю з іменами похованих на Маківці УСС[6]
У 1998–1999 цвинтар Січових Стрільців було відбудовано: встановили 50 хрестів на могилах січовиків та один пам'ятник на честь тих січовиків, котрих ідентифікувати не вдалось. На Пантеоні поховані:
Онуфрій Федорчак.
Дмитро Формусяк — 22 роки.
Юліан Шевчук — 19 років.
Микола Юзьвяк — 18 років.
Дмитро Цвілинюк — 19 років.
Федь Ткачук — 21 рік.
Борис Ткачук — 23 роки.
Пилип Тимчишин — 26 років.
Сумарук.
Іван Тимчишин — 21 рік.
Омелян Стратійчук — 17 років.
Михайло Стратійчук.
Михайло Стефанський.
Гриць Стефурак.
Дмитро Снітович — 18 років.
Дмитро Савчук — 19 років.
Юра Пітиляк — 20 років.
Кость Попенюк — 26 років.
Іван Ребеньчук — 20 років.
Федір Пик — 20 років.
Дмитро Петрів — 20 років.
Василь Палійчук — 20 років.
Микола Мицканюк −21 рік.
Михайло Мицканюк — 23 роки.
Дмитро Мицканюк — 22 роки.
Микола Михайлюк.
Осип Матковський — 22 роки.
Ілько Матійчук.
Федь Матійчук.
Микола Максимюк — 18 років.
Іван Лаврук — 19 років.
Іван Кішка — 19 років.
Осип Конюшевський — 25 років.
Олекса Курендаш — 19 років.
Федір Карпин — 22 роки.
Василь Іличук — 18 років.
Михайло Дячук.
Василь Вітенюк — 20 років.
Танас Дупрейчук — 21 рік.
Петро Данищук.
Ілько Грицюк — 20 років.
Василь Геник — 21 рік.
Ілько Ганущак — 19 років.
Іван ГІльтайчук.
Олекса Григорчук — 18 років.
Юрко Григорчук — 20 років.
Степан ГАврилюк — 20 років.
Михайло Білячук — 18 років.
Ілько Бехметюк — 22 роки.
Федір Бельмега — 17 років.
На Маківці в серпні 1999 року був відкритий меморіал-некрополь січових стрільців, які боролися й загинули там (художники батько й син Євгеній й Ярема Безниски, архітектор Василь Муляр). 6 січня 2010 року президент України Віктор Андрійович Ющенко підписав Указ № 5 «Про заходи щодо святкування, всебічному вивченню й об'єктивному висвітленню діяльності Українських січових стрільців»[1]. У ньому відзначалася важлива роль Легіону УСС у відродженні національних військових традицій, активна участь цих формувань в «української революції» . Указ пропонував організувати, у тому числі в частинах збройних сил України , у квітні 2010 року — до 95-літньої річниці перемоги січових стрільців на Маківці — ряд наукових і просвітницьких заходів: патріотичну молодіжну акцію на самій Маківці, цикл теле- і радіопередач про подію, випуск поштової марки й конверта на згадку перемоги на Маківці, зйомку документального фільму про Український легіон січових стрільців. Уряду й місцевим органам влади України пропонувалося розглянути питання про перейменування військових частин і навчальних закладів, ряду вулиць і площ на честь УСС[1].
Слава Українських січових стрільців увіковічнена у народній пісні «Там на горі, на Маківці».
Там на горі, на Маківці, Там ся били січовії стрільці.
Приспів: Хлопці, підемо, боротися будемо За Україну, за вільнії права й державу. Хлопці, підемо, боротися будемо За Україну, за вільнії права.
Наші хлопці добре б'ються, Йдуть до бою, ще й сміються.
Наша сотня вже готова, Від'їжджає до Кийова.
Є в Києві злота брама, На тій брамі синьо-жовта фана.
Є у Львові усусуси — Україна бути мусить.
А ми хлопці, як ті перла, Заспіваєм: «Ще не вмерла…
|
| |
| |
| Лакмус | Дата: Неділя, 22.07.2018, 20:42 | Повідомлення # 14 |
|
Рядовой
Група: Пользователи
Повідомлень: 4
Статус: Offline
| спасибо
|
| |
| |
| kristinka10 | Дата: Вівторок, 31.07.2018, 00:11 | Повідомлення # 15 |
|
Рядовой
Група: Пользователи
Повідомлень: 4
Статус: Offline
| очень интересно
|
| |
| |
