|
Українсько-угорська війна 1939 року
|
|
| 07Igor07 | Дата: Неділя, 09.02.2014, 23:48 | Повідомлення # 1 |
|
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 114
Статус: Offline
| Украї́но-уго́рська війна́ — військовий конфлікт між хортистською Угорщиною та Карпатською Україною в 1939 році. У ході війни між угорськими військами та воєнізованими формуваннями Карпатської січі Карпатської України і чехословацькими військами, відбулася черга кровопролитних зіткнень. Війна завершилася окупацією і приєднанням до Угорського королівства території Закарпатської України (Підкарпатській Русі)
Згідно з положеннями підписаної чотирма великими державами (Великобританією, Німеччиною, Італією і Францією) 30 вересня 1938 року Мюнхенської угоди від чехословацького уряду вимагалося в тримісячний термін вирішити з Угорщиною проблему приналежності територій історичної області Верхньої Угорщини, з переважно угорським населенням (південних районів Словаччини і Підкарпатської Русі). Ці землі були втрачені Угорщиною в 1921 році по Тріанонському договору.
Двосторонні чехословацько-угорські переговори проходили з 9 по 13 жовтня в Комарно, але закінчилися безрезультатно. 11 жовтня влада чехословацької «автономної землі» Карпатської України отримала самоврядування[2] і 20 жовтня резолюцією підтримала проведення плебісциту з питання входження цієї території до складу Угорщини. Проте через п'ять днів підкарпатський прем'єр-міністр Андрій Бродій, який представляв промадярські кола[3][4], був арештований в Празі, замість нього прем'єр-міністром автономії став міністр закордонних справ Августин Волошин, який погодився розглядати лише питання про передачу Угорщині територій з переважно угорським населенням, але відкинув ідею плебісциту.
Голова угорської делегації на переговорах в Комарно — міністр закордонних справ Угорщини Калман Канья попросив підписантів Мюнхенської угоди виступити суддями з проблеми розмежування. Оскільки Великобританія і Франція самоусунулися, арбітрами стали німецький міністр закордонних справ Йоахим фон Ріббентроп і італійський міністр закордонних справ Галеаццо Чіано. 29 жовтня Чехословаччина і Угорщина офіційно виступили з пропозицією до Італії і Німеччини провести арбітраж, наперед погоджуючись з його результатами.
На арбітражі, який відбувся 2 листопада 1938 року у Відні, у складі чехословацької делегації, в числі інших, готувалися викласти свої точки зору і представники Карпатської України — Августин Волошин і Словаччини — Йозеф Тисо, проте за ініціативою Ріббентропа їм не дали слова, оскільки автономії, які представляються ними, не могли розглядатися як третя сторона. За підсумками Першого Віденського арбітражу Угорщині були передані території площею 11 927 км², зокрема карпатоукраїнські 1537 км². Від 57 до 84% їх населення були угорцями — за чехословацькою і угорською статистикою відповідно[5].
Карпатська Україна втратила тоді два своїх головних міста — Ужгород і Мукачево, а також всі родючі землі. 12 листопада вони були офіційно включені до складу Угорщини ухвалою парламенту цієї країни. Проте рішення Першого Віденського арбітражу не задовольнили і країну-набувальницю, вона хотіла більшого: отримати контроль над всією Словаччиною і всією Карпатською Україною.
|
| |
| |
| 07Igor07 | Дата: Неділя, 09.02.2014, 23:48 | Повідомлення # 2 |
|
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 114
Статус: Offline
| Угорський уряд активізував переговори з Польщею, яка давно підбурювала Угорщину до силового захоплення Карпатської України. Також продовжилися переговори з Італією, проте Галеаццо Чіано рекомендував відмовитися від планів по окупації Підкарпаття; крім того, Гітлер, незадоволений зближенням Угорщини і Польщі також застеріг угорський уряд від подібних дій.[6]
Проте незважаючи на всі ці застереження, підготовка до вторгнення продовжувалася. На кордоні був зосереджений, напередодні мобілізований 6-й угорський корпус. Одночасно Угорщина і Польща ізолювали Карпатську Україну від зовнішнього світу, обмеживши телефонний, телеграфний і поштовий зв'язок, а також почали економічну блокаду. Через кордон були перекинуті угорські і польські диверсанти. Між частинами чеської армії і диверсантами почалися бойові зіткнення, причому чеським розвідникам вдалося розкрити приналежність польських загонів.
9 листопада 1938 року, у зв'язку з випадками угорсько-польських диверсій, що почастішали, на основі політичної партії «Українське національне об'єднання» (УНО) урядом Закарпаття була створена організація народної оборони «Карпатська січ» (ОНОКС) — хоча перші січові загони з'явилися ще на початку 1930-х років як звичайні протипожежні і культурно-просвітницькі суспільства, аналогічні сформованим в сусідній Галичині. Провідну роль в ОНОКС грали члени ОУН, які прийшли до Закарпаття з інших регіонів України, а також з еміграції.[3].
Головним комендантом Січі був призначений колишній офіцер австро-угорської армії Дмитро Климпуш, заступником — колишній офіцер чехословацької армії Іван Роман. У грудні між автономним урядом Волошина і чехословацьким генштабом була досягнута домовленість про проведення військового навчання «січовиків», вони отримали зброю місцевої національної гвардії — «домобранства». На той момент навчених «січовиків», або так званих дійсних членів Карпатської Січі, було близько 2 тис. бійців. В цілому ж Січ налічувала близько 2-3 тис. бійців і приблизно стількох же резервістів.[7]
18 листопада 1938 року підготовка до вторгнення була завершена, була призначена дата вторгнення — 20 листопада. Проте, в хід подій втрутилася Німеччина. Німці вважали, що Чехословаччина може чинити опір, а німецька армія, що знаходиться у стадії демобілізації, не зможе надати допомогу угорцям, і тому угорцям було «пораджено» не робити які-небудь акції з-за непередбачуваності їх результату. Військова інтервенція була відмінена, проте від своїх планів відносно Підкарпаття Угорщина не відмовилася.[6].
6 січня 1939 року підготовка до вторгнення поновилася, командувачем операцією був призначений генерал Бідци. 19 січня 1939 року в Хуст, на той момент столицю карпатської автономії, у супроводі загону бронемашин прибув новий міністр внутрішніх справ Карпатської України генерал Лев Прхала, призначений президентом Чехословаччини Емілем Гахой без узгодження з керівництвом автономії[8].
Прем'єр-міністр Карпатської України Августин Волошин прийняв Льва Прхалу лише як генерала федеральної армії. Генералові було відмовлено у співпраці і передана нота на ім'я уряду Чехословацької республіки, при цьому сам Прхала заявив Волошину, що не чекав зустрічі з такими труднощами і пообіцяв особисто звернутися до уряду з проханням звільнити його з посади міністра[8].
У відповідь на ці дії карпатоукраїнського уряду зі складу чехословацького уряду був виведений представник Карпатської України — Юліан Ревай і підтверджені повноваження генерала Прхали як командувача чехословацькою армією в Закарпатті; крім того в його руках зосередилося управління по лінії міністерства внутрішніх справ, фінансів і зв'язку Карпатської України[8].
Незабаром Угорщина приєдналася до антикомінтернівського пакту, і Гітлер ухвалив рішення про можливість угорської окупації Карпатської України за умови дотримання інтересів Німеччини. Той факт, що делімітація нового чехословацько-угорського кордону, яка проходила у виконання рішень арбітражу, до березня 1939 року визначила тільки її словацьку ділянку, дав Угорщині підстави приступити до окупації частини Підкарпатської України, яка залишилася, відразу після проголошення 14 березня 1939 року незалежності Словаччини (і, таким чином, ліквідації федеральної Чехословаччини як сторони, перед якою у Угорщини були зобов'язання).
|
| |
| |
| 07Igor07 | Дата: Неділя, 09.02.2014, 23:50 | Повідомлення # 3 |
|
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 114
Статус: Offline
| Бойові дії
12-14 березня
До заняття Закарпаття угорськими військами спочатку планувалося приступити 12 березня 1939 року, в день проведення виборів в місцевий Сейм, але німецький уряд відкинув цю ідею, повідомивши, що своєчасно повідомить про час початку окупації[9].
Угорці зосередили на кордоні 12 дивізій VI армії і в ніч з 13 на 14 березня угорська армія невеликими силами почала просування углиб території Карпатської України[10].
У 2:00 ночі підрозділи «Карпатської січі» (у той час — напіввійськовій організації, що налічувала 5 тис. чоловік[2]) для захисту від угорців за наказом прем'єр-міністра Августина Волошина отримали зброю на складі хустськой жандармерії (41 гвинтівку і 90 пістолетів з амуніцією).[11]
Близько чотирьох годин ранку до заступника коменданта «Карпатської січі» Івана Романа надійшов дзвінок від чеських офіцерів, які вимагали повернути зброю на склад. Комендант, пославшись на указ Августина Волошина категорично відмовився. У відповідь генерал Лев Прхала наказав частинам 45-го полку, що дислокувався в Хусті, вилучити зброю силою.[11]
У 6:00 ранку чехословацькі війська, в кількості 200 солдатів озброєних шістьма легкими танками (LT vz. 35 — PzKpfw 35), чотирма бронемашинами (Tatra vz. 30), важкими гарматами, кулеметами і мінометами, атакували головні будівлі січовиків: кіш, «Січовий готель», головну команду, «Жіночу сікти» і «Летючу естраду». Керівництво автономної Карпатської України звернулося до чехів із закликом припинити вогонь, але відповіді на пропозицію не послідувало[11]. Січовики приступили до захоплення складів із зброєю, адміністративних будівель і роззброєнню патрулів[8]. Озброєні сутички між січовиками і Чехословакією продовжувалися більше 8 годин. На вулицях Хуста з'явилися барикади, зав'язалися постійні вуличні бої[11].
В той же час прем'єр-міністр Волошин намагався врегулювати конфлікт. Декілька спроб дозвонитися до центрального уряду не увінчалися успіхом — Прага не відповідала[11]. Після телефонної розмови між прем'єр-міністром Августином Волошиним (який виступав категорично проти озброєного нападу чехословацьких військ на підрозділи січовиків) і генералом Льом Прхалой на вулицях установилося перемир'я — Чехословаччина повернулася в казарми, а «Карпатська січ» роззброїлася[9].
За даними різних джерел втрати січовиків склали від 40 до 150 убитими і близько 50 пораненими, втрати чехословаків склали від 7 до 20 солдатів і жандармів убитими. За час протистояння між Січчю і чехословаками угорські війська зайняли три села в Мукачевському районі
|
| |
| |
| 07Igor07 | Дата: Неділя, 09.02.2014, 23:51 | Повідомлення # 4 |
|
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 114
Статус: Offline
| Вранці 14 березня 1939 року командувач східною групою військ генерал Лев Прхала, порахувавши що вторгнення угорських військ не було санкціоноване Берліном, віддав наказ про початок оборони. Проте після консультацій з Прагою, увечері цього ж дня, він же віддав наказ про евакуацію чехословацьких військ і держслужбовців з території Підкарпатської України. Евакуація проводилася в трьох напрямах: західному — до Словаччини, північному — до Польщі і південно-східному — до Румунії
15-17 березня
У цих обставинах 15 березня 1939 року Августин Волошин проголосив по радіо незалежність Карпатської України і направив до Берліна Адольфу Гітлеру телеграму, в якій просив узяти країну під протекторат Німеччини. У відповідь німецький уряд відмовив в підтримці і порадив не чинити опору угорським військам[12]. Цього ж дня угорський уряд направив в Хуст свого парламентера з пропозицією роззброїтися і мирно увійти до складу Угорщини. Волошин відповів відмовою, заявивши, що «Карпатська Україна мирна держава і хоче жити в мирі з сусідами, але у разі потреби дасть відсіч будь-якому агресорові». У Закарпатті була оголошена мобілізація[8].
Увечері 15 березня, в день початку німецької окупації Чехословаччини, угорські війська зробили загальний наступ по чотирьох напрямах: Ужгород — Перечин — Ужок; Ужгород — Свалява — Лавочне; Мукачево — Іршава — Кушниця; Королево — Хуст — Ясіня — Волове.
«Карпатська січ», поповнила свій склад добровольцями, в основному за рахунок демобілізованих солдатів чехословацької армії з місцевого населення, і маючи в своєму складі 10—12 тис. погано озброєних бійців, спробувала чинити опір. Основного удару угорці завдали по лінії Ужгород — Перечин, прагнучи цим відрізувати Карпатську Україну від Словаччини. Угорська армія наштовхнулася на сильний опір біля села Горонда, де сотня «січовиків» М. Стойка утримувала оборону впродовж 16 годин[8].
Важкі бої йшли за міста Хуст і Севлюш, який неодноразово переходив з рук в руки[9]. Найбільш кровопролитним став бій на підступах до Хусту, на Красному полі. За даними угорських архівів, в цьому бою з боку «січовиків» загинуло 230 чоловік, а з угорської — 160[6]. Опір «січовиків» загрожував затягуванням бойових дій, але на допомогу угорцям прийшли поляки, які почали свій наступ від Ужоцького перевалу[8].
Вранці 16 березня, через добу після проголошення незалежності, уряд Карпатської України покинув Хуст, попрямувавши у бік румунського кордону, а через кілька годин угорські війська здійснили штурм столиці Карпатської України. У штурмі міста взяли участь 24-й угорський батальйон прикордонників і 12-й самокатний батальйон, також активно використовувалася авіація і протитанкові гармати. Угорцям протистояли понад 3 тис. «січовиків», які мали на озброєнні 12 одиниць бронетехніки, відібраної раніше у чехословачків. Під натиском переважаючих сил супротивника «січовики» були вимушені відступити з міста[8].
17 березня угорські війська узяли Рахів, Ясиню і Буштово. Волошин з своїм найближчим оточенням через Тячів дістався до румунського кордону в районі Великого Бичкова[8]. З Румунії він перебрався до Югославії, а потім через Відень до окупованої гітлерівцями Праги[6], де був призначений ректором місцевого Українського вільного університету і пробув там до 1945 року.
|
| |
| |
| 07Igor07 | Дата: Неділя, 09.02.2014, 23:53 | Повідомлення # 5 |
|
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 114
Статус: Offline
| Після окупації
Увечері 17 березня[6][10] (за іншими даними 18 березня)[13] вся територія Закарпатської України опинилася окупована угорцями. 18 березня (після узяття Воловця — останнього населеного пункту, що утримується «січовиками») угорські війська завершили окупацію Закарпатської України і вийшли на всьому протязі до кордону з Польщею і Румунією. Організований опір припинився, проте окремі підрозділи «Карпатської січі» продовжували боротьбу в партизанських загонах[3] ще на протязі трьох[12] тижнів, а на території Воловеччини і Рахівщіни до січня 1940 року[8]. Генеральний штаб мадярської армії в березні 1939 року прийняв рішення провести ряд бойових операцій по очищенню Карпатської України від «чужих елементів», а про їх очищення доповідати кожні десять днів. «Чужі елементи», до яких відносили і галичан, виводили до мадярсько-польського кордону, і там передавали на розправу полякам. Гортисти збільшували кількість військ і жандармського корпусу в окремих округах.
18 березня розстріляний комендант Волівської Січі С. Фігур.
Ватажок Хустських січовиків Олександр Блистів-«Гайдамака», перебуваючи в хустській в'язниці, «не мав олівця, тому шпилькою проколов палець і кров'ю написав записку:Я, Олександр Блестів, 22-річний з Хуста, іду на смерть за те, що любив свою рідну Україну.
Бойові втрати сторін протягом війни склали:[3]
«Січовики»: 430 убитими, більше 400 пораненими, близько 750 полоненими;
Угорська армія: 197 убитими, 534 пораненими. Офіційні угорські дані: 72 убитими, 163 пораненими, 4 пропало без вісті, 2 полонених.
Сукупні втрати «січовиків», за різними даним, склали від 2 до 6,5 тисяч чоловік[12]. Різниця пояснюється тим, що більшість з них загинула не в зіткненнях з регулярними угорськими частинами, а в результаті зачисток і розстрілів полонених[6]. До цього приклало руку і місцеве угорське населення, яке озброїлося залишеною чехословаками зброєю: воно почало полювати за групами січовиків і вбивати їх на місці без суду і слідства[14].
Крім того, січовики які здавалися полякам, розстрілювалися на місці, причому вихідці з Галичини (складовою частиною Польщі на той час), які затримувалися угорськими окупантами в Закарпатті, передавалися польській прикордонній службі. Частина бійців «Карпатської січі», яка відійшла до Румунії, була роззброєна, пограбована місцевим населенням і видана угорцям. Січовики, які вижили, трималися в угорському концтаборі сіла Ворюлюпош поблизу міста Ньіредьхаза[14]. За перші два місяці після окупації на роботу до Угорщини було погнано 59 377 жителів Закарпаття, до Німеччини — 686 чоловік[3].« В перших тижнях настрій українського населення при мад'ярскій окупації був дуже пригноблений. Мадярьські жандарми і вояки виробляли страшні речі. У Тячові від 17 березня зачали розстрілюват українців у тюремних пивних келіях без ніякого суду. В той час, член малої Антанти Румунія, видала мадярам до Бичкова 273 січовиків. Румуни найскоріше їх обікрали, позлуплювали однострої, чоботи і босих та напівголих / а ще був сніг!/ під штиками передали мадярам. Мадяри поставили в два ряди, від мосту аж до горожанської школи і крісами били в ганебний спосіб з обох боків січовків. Які тортури зазнали січовики в горожанці , на це вистачить окрема стаття. Я тут згадаю, що кожний з місцевих мадярських бандитів, хто тільки міг, ліз до горожанки і бив січовиків, скільки хотів. Із своєї “праці” верталися мадярські кати, скривавлені, як різники… »
— С. Вівчар, оповідання «Ліс шумить»
У офіційній ноті СРСР Німеччині від 18 березня 1939 року з приводу ліквідації Чехословаччини, зокрема, констатувалося, що «дії німецького уряду послужили сигналом до грубого вторгнення угорських військ в Карпатську Русь і порушення елементарних прав її населення».
Попри безперечний героїзм рядових «січовиків», що чинили опір, в середовищі української еміграції при поясненні такої швидкої поразки пізніше спливала, зокрема, і «німецька тема»: «Карпатська січ» створювалася за сприяння гітлерівців, і потім її керівні кадри були працевлаштовані на окупованих Рейхом землях. Але, як відзначає доктор історичних наук Олександр Шубін, даних про пряму команду німців своїм підопічним командирам програти битву з угорцями не виявлено
|
| |
| |
| 07Igor07 | Дата: Неділя, 09.02.2014, 23:56 | Повідомлення # 6 |
|
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 114
Статус: Offline
| Бій на Красному полі
Бій на Кра́сному по́лі відбувся 15-17 березня 1939 року в ході Україно-угорської війни.
15 березня 1939 року угорські війська підійшли до річки Тиси і здійснили спробу її перейти, але наштовхнулись на запеклий опір військ Карпатської України.
Зрозумівши, що одразу прорватись не видається можливим, угорці розпочали сильний гарматний і авіаційний обстріл укріплень українських військ на іншому березі; потім відновили штурм багаторазовими атаками, але раз за разом були відкинуті на свій берег запеклим кулеметним і гвинтівковим вогнем.
Коли угорські війська невдовзі перегрупувались і кинули на штурм танки, війська Карпатської України відкрили по них вогонь з невеликої кількості наявних у них гармат і протипанцерних рушниць. Угорці почали втрачати танки, кулеметним вогнем була відрізана від танків піхота. Деяким танкам вдалося перетнути Тису і під'їхати до укріплень, але вони одразу ж були атаковані пляшками з запалювальною сумішшю і зазнали втрат.
Уцілілі танки отримали наказ до відступу і відступили на свій берег. Невдовзі угорські війська провели ще один сильний артилерійський і авіаційний обстріл, після чого розпочали форсування Тиси за допомогою човнів, але їхня атака захлинулась через запеклий вогонь з іншого берегу.
Війська Карпатської України відбивали атаки аж до 17 березня. 17 березня угорські війська вкотре провели сильний артилерійський і авіаційний обстріл, під час якого був збитий один з угорських бомбардувальників і пополудні пішли в атаку на човнах. Ця атака стала останньою і її військам Карпатської України відбити не вдалося.
|
| |
| |
